Скеровуймо свою ходу праворуч до цих аркад, котрі широко розкриті до неба. Але перед тим, як їх переступити, помилуйтеся їхньою архітектурою…
Архітектор мав справді відвагу і обдарованість об’єднати таким чином для її створення устаткування з вигинів Римлян і l’ogive християнських століть. Ось об’єднання міці із грандіозністю.
Ви зараз на шляху, по якому йшли Бернадетта з двома своїми супутницями 11 лютого 1858 року. Вони справді крокували коло потоку. Гав (le Gave), що протікає ближче до гори, і каналу Мерлас (Merlasse), що проходить, де ви бачите сажалки. Дійшовши туди, обидві супутниці Бернадетти просунули ніжки у воду і перетнули таким чином маленьку течію, щоб дійти дальше і назбирати сухих гіляк. Бернадетта, здоров’я якої було слабким, спочатку не насмілилася їх наслідувати. Однак пізніше вона почала роззуватися, раптом вона почула щось на зразок шуму грозового вітру. Вона глянула навколо себе, але жодне дерево не рухнулося. Майже зараз же несподівано почувся другий подув вітру, що цього разу вже заколивав колючі чагарники, що проростали в одній з западин, розташованій вище Печери (la Grotte). У ту ж мить в цій же западині показалася серед надприродного світла одна жінка незрівнянної краси.
Бернадетта настрашилася, взяла чотки, стала навколішки і почала молитися.
Таким був початок З’явлень Непорочної Діви. Вісімнадцять разів вона прийде туди, щоб показатися маленькій пастушці. Кожного разу скромна дівчинка була захоплена екстазом. Інколи візія триває одну годину. Протягом цього часу вона була схожа на Ангела, що стала навколішки біля входу до
неба. Її лице, її риси, здебільшого скоріше звичайні, набували такої краси, що не були схожі на земну. Ціле її тіло навіть стало нечутливим. Про це ми переконаємося одного дня, коли протягом п’ятнадцяти хвилин її протягнута рука буде над запаленою свічкою. Під поглядами сотень приголомшених свідків полум’я обвиватиме пальці, а коли візія припиниться, рука не матиме жодного сліду опіку.
Ось спомин про ці появи, які вже три чверті століття не припиняють приваблювати в це місце незліченні натовпи. Сюди прибували не тільки із Франції, не тільки з усіх місцевостей Європи, але Азії, Америки, Океанії.
Саме тисячами немічні, безнадійно хворі знайшли тут зцілення, як це доводять милиці, повішені на стінах Печери (la Grotte). Це доводять також статуетки, численні вироби з мармуру, що можна побачити на стінах Базиліки… А найвагоміше доводять це ті грішні люди, що сотнями тисяч,
можна би сказати мільйонами, знайшли тут цю «grâce», яку зовуть благодать.
Інше постійне чудо, більш видиме, хіба воно не є цим джерелом, яке бризкає під рукою дівчинки в цій печері, з якої, на думку всіх сучасників з’явлень, жоден струмок ніколи не витікав? Стільки років це джерело витікає рясно – двадцять дві тисячі літрів щоденно. Яка ж могутність, якщо це не Божа сила, котра змогла прокласти так йому підземні шляхи крізь граніт і мармур?
Але з усіх чудес Люрду чи не найбільшою таємницею і найбільш могутньою є ще небесний аромат, котрий Непорочна Діва залишила навколо цієї печери, і привабливість на відвідувачів, котру вона продовжує вправляти.
Ті, хто одного разу побували у Люрді, зберігають про це нетлінний спомин з найжвавішим бажанням часто сюди повертатися. Тут знаходишся так далеко від світу, так далеко від його привабливостей, від його розваг! І так близько до небес, і настільки близько тієї, котра є Королевою небес!.. Присівши з чотками в руках коло цієї печери перед цією статуєю, де Непорочна Діва стільки разів сходила, щоб розмовляти зі скромною дівчинкою, чи не можна б подумати про куток земного раю, віднайдений на хвилинку?
Розповідають, що коли Бернадетта вісім років після З’явлень збиралася покинути Люрд, щоб поїхати припоховати усе своє життя в монастирі Богоматері в м. Невері, вона прийшла останній раз в Печеру (la Grotte) і довго там залишалась, заглиблюючись у спогади. Повернувшись в будинок, звідки вона повинна була поїхати назавжди наступного дня, її побачили, що вона заливалася сльозами. А коли хотіли її заспокоїти, сказавши, що
Пресвята Діва всюди присутня, вона відповіла: «Так, але ніде так, як в Люрді!».
З’явлення (у такому порядку, в якому вони відбувались)

ПЕРШЕ З’ЯВЛЕННЯ.
11 лютого 1858 року. Четвер.
Бернадетта прийшла на береги потоку (le Gave) з двома маленькими товаришками, щоб там позбирати сухі гілки. Був приблизно полудень.
Щойно закінчили дзвеніти дзвони у дзвіницях Люрду і в сусідніх парафіях. У ту мить, коли вона готувалася перетнути маленький канал, який вливається в той потік (le Gave), два подуви вітру один за другим змусили її глянути на печеру. Вона побачила тоді в западині скелі молоду Пані, красу якої з нічим не можна було порівняти. Перестрашена, вона встала навколішки, взяла свої
чотки і почала молитися. Пані мовчазно слухала її, пропускаючи між пальцями намистинки чотки. Але в кінці кожної десятки вона разом з Бернадеттою промовила Gloria Patri.
Закінчивши чотку, Візія привітала маленьку дівчинку з усміхом невимовної граціозності і зникла в золотистій хмарі, в якій вона була оточена.

ДРУГЕ З’ЯВЛЕННЯ.
14 лютого 1858 року. Неділя.
Три дні пізніше Бернадетта знову прийшла до печери (la Grotte) з кількома маленькими товаришками. Усі вони стали навколішки і молилися.
Після першого десятка чотки Пані з’явилася. Бернадетта хлюпнула на неї освяченої води, кажучи їй піти, якщо вона не прийшла від імені Бога. Але чим більше вона окроплювала її, тим більше Візія їй усміхалася.
Під час всього часу, поки тривав екстаз, маленька дівчинка здавалося не належить вже до цього світу.

ТРЕТЄ З’ЯВЛЕННЯ.
18 лютого 1858 року. Четвер.
Кілька дорослих людей супроводжувало Бернадетту до печери (la Grotte).
На їхню пораду вона принесла паперу і чорнила. Коли прекрасна Пані з’явилася, дівчинка попросила її письмово зобразити те, що вона бажає.
Візія усміхнулася. І вона вперше подала свій голос, кажучи: «Те, що я маю вам сказати, не є необхідним, щоб я написала. Зробіть мені ласку, приходьте сюди під час двох тижнів».
Дівчинка пообіцяла це їй.
Зробіть мені ласку… Це небесна Королева говорить такими термінами до земної бідолахи!..
Пізніше Бернадетта, ставши сестрою Марією-Бернар, скаже із здивуванням і любов’ю: «Пресвята Діва Марія ніколи не називала мене на ти!».
ЧЕТВЕРТЕ З’ЯВЛЕННЯ.
19 лютого 1858 року. П’ятниця.
З п’ятої години тридцяти хвилин ранку для того, щоб уникнути допитливих, яких шум з’явлень почав приваблювати, Бернадетта вже знаходиться коло Печери (la Grotte) у супроводі своєї матінки і п’ятьох або шестеро дорослих осіб.
В одній руці вона тримає воскову свічку, а в другій чотки. Ледве вона прочитала три «Я Вас вітаю, Маріє», як нею оволодів екстаз.
Тоді її лице зробилося білим, як ніжний віск, прозорим, наче світло пройшло крізь нього, губи і щоки – блідо-рожевими. Але особливо її погляд викликав до себе захоплення. Те, що вона бачить, захоплює її неземним щастям. Можна б сказати, що вона є Ангелом, що стала навколішки на порозі
Раю. Ця маленька бідолаха, стає тоді такою гарною, що невдовзі десять, двадцять осіб прибігають, щоб тільки її побачити. Віруючі будуть схвильовані до сліз, а невіруючі знову стануть віруючими. І всі зберігатимуть про це нетлінний спомин, як найбільшу благодать їхнього життя!
З’явлення цього дня однак було спантеличене дивним явищем, котре вона сама розказала.
Тим часом, як вона молилася, раптом почулися зловісні голоси, котрі, здавалося, походили з-під землі. Можна б сказати, то є сварливий натовп.
Невдовзі один голос, що володарював над сум’яттям, вигукнув з шаленим натиском:
«Спасайся! Спасайся!» На цей крик, що настрашив маленьку, дівчинку, Пані піднесла голову, насупила брови, глянула в бік потічка (le Gave). В цю мить ці крики здавалося розійшлися по сторонах, наче впали в паніку. І все заспокоїлося. Затія пекла зазнала невдачі.

П’ЯТЕ З’ЯВЛЕННЯ.
20 лютого 1858 року. Субота.
Пані з’являється, як тільки Бернадетта стала навколішки. Ціла подія є задушевною. Було знано, що цього дня Божественна Діва повідомила маленькій пастушці молитву, яку вона промовлятиме до останнього дня свого життя, не розказавши її нікому.
Після такого з’явлення, як це, маленька дівчинка казала: «Коли вона зникла, наче ясне сонце раптом поступилося темній ночі!»

ШОСТЕ З’ЯВЛЕННЯ.
21 лютого 1858 року. Неділя.
Дитина по черзі то усміхається, то плаче. Коли після екстазу її запитали, чому вона плакала, вона відповіла: «Бо, – сказала вона, – Пані, покидаючи мене, на мить глянула в далечінь і, будучи дуже засмученою, вона потім мені сказала: «Моліться за грішних!»
СЬОМЕ З’ЯВЛЕННЯ.
23 лютого 1858 року. Вівторок.
Маленька дівчинка, ввійшовши в екстаз, показалася послідовно то усміхненою, то тремтячою і благаючою. Але із розмови, яка встановилася між нею і Візією, ніхто ніколи нічого не дізнався, хіба що три таємниці були довірені для неї самої.
Цього самого дня один мужчина, який пізніше мав стати кращим істориком З’явлень, М. Естрад, приїхав до печери як допитливий скептик.
Сам зовнішній вигляд Бернадетти вже схвилював його і зробив із нього ревного віруючого.
ВОСЬМЕ З’ЯВЛЕННЯ.
24 лютого 1858 року. Середа.
Бернадетта з’явилася коло печери з самого ранку. Наприкінці першої десятки чоток розпочався екстаз. Невдовзі як хтось, хто дізнається про погану новину, вона опустила руки, і рясні сльози потекли по її щоках.
Три рази Візія сказала, і три рази дівчинка повторила так, щоб її почув натовп: Покаяння! Покаяння, покаяння!
ДЕВ’ЯТЕ З’ЯВЛЕННЯ.
19 лютого 1858 року. Четвер.
Це явлення є одним із найзнаменитіших.
Коли Бернадетта прийшла до Печери (la Grotte), більше чотирьохсот людей їй передувало.
Як тільки вона встала навколішки, Пані з’явилася. Голосом, сповненим ніжності, вона наказала маленькій дівчинці піти напитися води із фонтана і молитися там. Тоді видно було, що Бернадетта
спрямувала свою ходьбу до течії Ле Ґав (le Gave). Але пальчиком Пані їй подала знак податися на протилежність під Печеру. Оскільки води в цій місцевості не було, Бернадетта гребла там землю своєю рукою. З’явилася вода. Вона її трохи прочистила. Потім вона попила водиці і помилася.
Збентежений натовп ходьбою Бернадетти і особливо з дивним вчинком гребти землю і помити лице цією брудною водою, відійшов, розчарувавшись.
«Вона – галюцинована», – казали вони. Але наступного дня, коли дізналися, що зафонтанувало джерело в Печері (la Grotte) і потекла вода в бік Гав (le Gave), воно було прозоре і повноводне. Ентузіазм був загальний.
ДЕСЯТЕ З’ЯВЛЕННЯ.
26 лютого 1858 року. П’ятниця.
Вісімсот осіб оточують ля Рош. Ледве прибувши, Бернадетта побачила Пані. Потім побачили її, як вона підіймається навколішки з площі, де вона, як правило, зупиняється, кілька разів цілує землю. Дійшовши до скелі, вона обертається: подає знак натовпові поцілувати також землю. Оскільки лише
мала кількість підкоряється цьому жестові, вона повторює знак з таким авторитетом, що всі її послухали.
Після екстазу стало відомо, що саме Пані промовила засмученим голосом: Ви цілуватимете землю задля грішних.
ОДИНАДЦЯТЕ З’ЯВЛЕННЯ.
27 лютого 1858 року. Субота.
Приблизно одна тисяча глядачів чекає на Бернадетту. Вона приходить коло шостої години з половиною. Вона молиться із свічкою в руці.

Починається екстаз. Видно, що вона нахиляється, усміхається, а потім засмучується, начебто вона збирається плакати, і нарешті усміхається і кланяється.
Саме наприкінці цього з’явлення у Пані виникли ці слова до маленької дівчинки: «Підіть і скажіть священикам, що тут має бути побудована капличка».
ДВАНАДЦЯТЕ З’ЯВЛЕННЯ
28 лютого 1858 року. Неділя.
Один із свідків так розповів про це З’явлення. Він сказав: «Трішки часу після того, як Пані стала навколішки, Бернадетта зробилася нерухомою…
Вона здавалася, що тоді слухала з великою увагою. А пізніше, ніби слухаючись якомусь наказові, вона підвелася, зняла son capulet і довірила його, як і свою свічку, найближчим особам. А потім знову ставши навколішки, вона пройшла вперед на цю ж висоту до отвору скелі, поцілувала кілька разів землю… Оскільки погода була сльотлива, вона забруднила собі губи і руки, але це її не відштовхувало…»
Таємнича бесіда Пані із скелі з маленькою довіреною особою цього дня була задушевною, і ніхто не проник в глибину її загадковості.
ТРИНАДЦЯТЕ З’ЯВЛЕННЯ.
1 березня 1858 року. Понеділок.
Вперше на цих проявах надприроднього був присутній один священик. Ось як він розказав про те, свідком чого він був: «Добре було видно, що Бернадетта була захоплена. Який глибокодумний спокій! Яка чарівна ясність!.. Як передати її усмішку? Найвитонченіший митець не зміг би ніколи
цю красу зобразити… Сама Бернадетта лише бачила З’явлення, але всі відчули її присутність. Можна було це запримітити в радості, змішаній із страхом, який вимальовувався на всіх обличчях…»
ЧОТИРНАДЦЯТЕ З’ЯВЛЕННЯ.
2 березня 1858 року. Вівторок.
Уповноважений поліції таким чином розповів про це З’явлення. Він сказав: «Сьогодні нарахували п’ятнадцять сто осіб, що поверталися в місто.
Додайте до цього числа п’ятдесят сто осіб, котрі прибули з іншого боку Ґава (le Gave)… Кілька миттєвостей дівчинка перебувала в екстатичному стані…
Її запитали, що Діва їй сказала. Ось її відповідь: «Діва попросила в мене урочистого походу».
Справді Бернадетта повіла мені, відповідаючи того ж дня на це ж запитання: «З’явлення мені сказало: «Ви перекажете священикам, що треба побудувати тут каплицю, щоб сюди приїхали люди для урочистого походу».
П’ЯТНАДЦЯТЕ З’ЯВЛЕННЯ.
4 березня. Березень.

Був останній день двотижня. Двадцять тисяч осіб тиснулося один одного коло скелі, де відбувалися З’явлення! Для того, щоб стримати цей натовп, треба було задіяти весь гарнізон озброєних солдат Фора (Fort) в парадній формі було розміщено від будинку Субіру аж до скель Масабій (Massabieille). Три або чотири команди жандармерії було викликано із околиць. Одні – пішки, а другі – на конях , циркулювали на дорогах, на яких могла проходити молоденька дівчинка. З’явилася Бернадетта. Два жандарми передували їй, щоб вона могла пройти. Зараз же з усіх сторін почулося: «Ось свята! Ось свята!» Що стосується її самої, то бачили, як вона просувалася проста, скромна, ніби нікого там не було. На одну мить вона зупинилася перед незрячою її віку, котра заливалася сльозами. Схвильована, вона ніжно- ніжно обняла маленьку нещасну а потім продовжила свою ходьбу до Печери (la Grotte). Як тільки вона туди дійшла, екстаз почався. Під поглядом глядачів, серед котрих були мер, заступник і комісар поліції Люрду, маленька дівчинка з’явилася тоді то у вигляді зачарованої святої Терези, то знесилених Святих Жінок, що моляться коло хреста, де вмирає Спаситель.
ШІСТНАДЦЯТЕ З’ЯВЛЕННЯ.
25 березня 1858 року. Четвер.
Кілька разів, починаючи з четвертого березня, маленька дівчинка поверталася до Печери. Даремно вона підводила свої погляди до благословенної Печери (la Grotte). Жоден промінчик неба не прийшов її освітити.
Але 24 березня 1858 року ввечері коло сімейного вогнища у бідному будинку на вулиці Петі-Фосе (Petits-Fossés), дівчинка повідомила своїх батьків про своє щастя, яке вона передчуватиме на наступний день у Печері.
В почутті цієї щасливої події вона залишила своїх родичів, щоб піти відпочивати. Але вона не змогла заснути. Ніч вона провела, читаючи чотки.
Накінець перші промені дня з’явилися, і вона пішла, або скоріше побігла, до Печери. Як тільки вона побачила Печеру – О! Яке збентеження для неї! Альков сяяв від світла, і Пані її чекала!..» Вона була там, зустріла Бернадетту, вона була спокійна, усміхнена, дивлячись на натовп як люб’язна мати дивиться на своїх дітей».
Маленька дівчинка промовила: «Коли я стала навколішки коло Пані, я попросила пробачення за те, що я прийшла із запізненням. Завжди добре ставлячись до мене, вона мені подала знак головою, що у мене немає потреби вибачатися… Тоді я їй висловила усе своє щастя за те, що я можу її знову побачити… А потім я взяла свої чотки… У цей момент у мене виникла думка запитати у неї її ім’я».
Три рази дівчинка повторила своє прохання.
«Пані стояла понад трояндовим кущем», – продовжувала Бернадетта, і показала себе, як вона показує себе чудовій медалі. На моє третє питання вона стала дуже серйозною і, здалося, упокорилася… Потім вона склала руки, піднесла їх до грудей… подивилася на небо… потім відокремила повільно руки, нахилившись до мене, і мені сказала із тремтячим голосом:
«Я – Непорочне Зачаття».
Велика таємниця Печери на кінець була з’ясована!
Двадцять вісім років до цього Божа Матір зійшла в наш світ. Це сталося у Паризькій каплиці на вулиці Бак (Bac) перед монахинею із Сен-Венсан де Поль. Коло неї була в золотистих літерах, що затьмарювали зір, Катерина Лабуре (Catherine Labouré), котра прочитала цей напис:
О Маріє, зачата без гріха, моліться за нас, ми шукаємо притулку коло
вас.
Цього дня двадцять п’ятого березня небесна Королева подякувала землі за те, що вона проголосила це найурочистішою догмою серед своїх прерогативів.
І цього разу, знову, до Франції вона зійшла!
СІМНАДЦЯТЕ З’ЯВЛЕННЯ.
7 квітня 1858 року. Середа.
Це з’явлення є позначене найбільш незаперечливим чудом.
Під час екстазу Бернадетта простягнула ліву руку до Печери, а правою рукою вона тримала запалену свічу. В один момент її пальці перебували в безпосередньому контакті із полум’ям. Доктор Дозу, лікар Люрду, котрий був коло дівчинки, констатував факт, котрий тривав чверть години. Після того, як екстаз закінчився, доктор найобережніше оглянув пальці. Ніде не було виявлено найменшого опіку.
Коло цього часу знаменитий безбожник Ренан казав на одному із своїх занять в Колеж де Франс: «Дайте мені одне з чудес, одне-єдине, і все є правдивим!»
Чому ж це чудо і тисячі інших таких же незаперечливих, котрі йшли за ним, не навертають невіруючих?
Гірке чудо!..
ВІСІМНАДЦЯТЕ З’ЯВЛЕННЯ.
16 липня 1858 року. Липень.
Цього дня, на свято Пресвятої Діви дю Мон Кармель Бернадетта причащалася втретє або четвертий раз після Першого Причастя. Після обіду, перебуваючи в парафіяльній церкві, вона почула, як таємничо прозвучав у її серці ніжний голос Непорочної Діви, просячи її прийти в Печеру (la Grotte).
Доступ до місця З’явлень був унеможливлений огорожею, зведеною за наказом адміністративних властей. Бернадетта пішла стати на коліна навпроти скелі на протилежному березі Ґава (le Gave).
Майже відразу випромінювання екстазу розкотилося на її перетвореному лиці, і ці слова вирвалися з її уст: «Ось вона! Вона нам усміхається, нас вітає через бар’єр!»
Під час всього Видіння Божественна Діва усміхалася. Нарешті вона зупинила на маленькій дівчинці свій погляд, сповнений такої глибини, як ще ніколи. Потім вона зникла. Це був прощальний погляд! Бернадетта її більше не бачила, хіба що в пишностях неба.

Використана література
Chanoine Max Caron. Le Guide du pélerin à Lourdes. – Mai, 1917.

У Старому Заповіті знаходимо багато прообразів, котрі вказують на майбутню Матір Сина Божого, Спасителя людства. Такими прообразами були корабель Ноя, котрий врятував людський рід від знищення; Кивот Заповіту, що містив у собі манну; Єрусалимська святиня, котра зовні була білою, а зсередини оздоблена золотом (Марія була вільна від скверни гріха, а серцем повна Божої любові.
Марію, Матір Ісуса Христа, називаємо “Матір’ю Божою”, “Богородицею” або “Пресвятою Дівою”.

Вже Єлизавета називає Марію “Матір’ю Бога” (Лук. 1, 43). Ефезький Собор у 431 р. визнав назву “Богородиця”, засуджуючи єресь Несторія, котрий учив, що Марія народила лише людську особу Ісуса Христа, з котрою згодом поєднався Син Божий. Церква вчить, що Марія народила Того, котрий є Богом і людиною в одній особі. Адже кожна дитина отримує свою душу не від матері, а від Бога, однак матір’ю називають жінку, котра народила дитину. Так само слушно називаємо Марію “Матір’ю Бога”, хоча Вона не дала Ісусу Христу Божества. Справедливо також називаємо Марію “Пресвятою Дівою”. Ісус Христос прийшов у світ як сонячний промінь, котрий проходить крізь скло, не порушуючи його (св. Авг.). Цим склом є Марія: Вона наче вікно неба, через яке Бог послав на світ справжнє світло (св. Золот.). Марія є “Дівою над дівами” (Церк. пісня).
Марію, Матір Ісуса Христа, вшановуємо більше, ніж усіх інших Святих.

Ще за життя Марія була у глибокій пошані. Під час Благовіщення Ангел називає її “благодатною” (повною ласк) і “благословенною між жінками” (Лук. 1, 26). Це вже велика шана, коли Ангел з’явиться людині і людина може його шанувати. А при Благовіщенні Втілення не людина Ангелові, але Ангел людині віддає шану; із цього виходить, що Марія стоїть вище, ніж Ангел, щодо заслугі поваги (Св. Тома з Аквін). Єлизавета віддає Марії найвищу шану, називає її благословенною і Матір’ю Бога (Лук. 1, 42).

Марія сама відчувала, що повік буде предметом загальної слави і пошани, бо говорить: “… віднині ублажатимуть мене всі роди” (Лук. 1. 48). Церква на кожному кроці спонукає нас до особливої шани Матері Божої. До кожної молитви “Отче наша” додає “Богородице Діво” і наказує нам згадувати Марію в різних молитвах (Достойно і т.п.). Церква запровадила більше свят на честь Марії й уложила дуже гарні Богослужіння до Неї (”Акафіст”, “Паракліс”, “Травневі Богослужіння”). На честь Матері Божої постало багато храмів, серед яких не один прославився своїми відпустами і дивами, як напр., Зарваницька та Гошівська на Галичині, Люрд у Франції, Льоретто в Італії, Марія Цель в Австрії та ін. — Церква наділяє Марію найпочеснішими титулами, коли називає її Матір’ю милосердя, Притулком грішників, Царицею небес і т. д. Ця велика шана Марії, однак, не є віддаванням її Божого вшанування. “Марію шануємо дуже високо, але як Бога шануємо лише Отця, Сина і Св. Духа” (Св. Епіфан).
Ми шануємо Марію так високо тому, що Вона є Матір’ю Бога і нашою Матір’ю.

Хто по-справжньому любить Бога, той, певна річ, буде шанувати і Матір Бога, і шануватиме більше, ніж друзів Бога — Святих. Отже, по побожності до Діви Марії можна судити про міру любові Божої (досконалості) християнина. І справді, чим величніший був Святий, тим палкіше шанував Марію. — Марія справді є нашою Матір’ю, тому що за матір дав нам її Ісус Христос на хресті. Слова, які сказав Ісус до Йоана: “Ось матір твоя” (Йоан 19, 27), стосуються кожного християнина, бо Йоан на горі Голгофі представляв усіх вірних (св. Августин). Любов усіх матерів на світі не зрівняється з любов’ю Марії до одного з її дітей (св. Берн.). Як добра дитина залюбки тримається своєї матері, так добрий християнин залюбки повинен перебувати у молитві при Марії, Матері Божій.
Ми шануємо Марію так високо також тому, що Бог підніс її понад усіма людьми і Ангелами.
У царів є звичай дарувати особливі привілеї тим містам, в яких вони народилися, або в яких вступили на престол; так само і Цар неба обдарував особливими привілеями Свою Матір, котра Його народила (св. Єфр.).
Бог саме обрав Марію Матір’ю Свого Сина, звільнив її від скверни первородного гріха, воскресив славно і взяв на небо її тіло і зробив її Царицею неба.
Жоден Ангел, навіть найдосконаліший, не може сказати Богу так, як Марія: “Мій Сину”. Цей привілей має виключно лише Марія. Св. Отці завжди називали Марію дівою “без скверни”, а християни завжди молилися до “непорочної” Цариці неба і ставили статуї на її честь. Під час Свого об’явлення в Люрді у 1858 р. Марія говорить про Себе: “Я Непорочне Зачаття”. Отже, Марія була найсвятішою і найдосконалішою істотою. З першої хвилини Свого існування була вже найправеднішою серед найбільших Святих (св. Григ. В.).

Марія є “духовною трояндою”, бо, як троянда перевершує усі квіти красою фарб і силою аромату, так Марія перевищує усіх Святих величчю любові до Бога і ароматом доброчесностей.
Віддаємо Марії глибоку шану також і тому, що її заступництво у Бога є успішнішим, аніж заступництво інших Святих.
Заступництво Марії має велику силу. Марія є всемогутньою у своїх проханнях. Отже, Марія може все нам випросити. Як при дворі земного царя всього досягає той, за кого заступиться цариця, так при дворі Царя неба досягне всього той, за кого заступиться Марія, Цариця Неба (св. Кир. Ал.). Бог не хотів стати людиною без згоди Марії, щоб дати нам зрозуміти, що спасіння людини знаходиться в руках тієї Діви (св. Петро Д.). Марія стояла під хрестом, щоб всі знали, що завдяки її посередництву людина стає учасником скарбів Крові Ісуса Христа (св. Петро Д.). Отже, Марія справді є “Матір’ю ласки Божої”. “Без сумніву, вислухає Син свою Матір і то такий Син таку Матір” (св. Берн.). “Якщо хтось може собі пригадати, що звертався до Діви Марії і не був вислуханий, нехай перестане прославляти у майбутньому її милосердя” (св. Берн.). Отже, ніколи молитва до Матері Божої не є марною. Немає навіть потреби просити її про якісь особливі милості; вистачить довіритися лише її заступництву (св. Ільдеф.). Навіть найменша молитва до Матері Божої не залишиться без нагороди.

У найбільшій потребі завжди зверталися християни передусім до Діви Марії.
Коли турки в 1683 р. облягли Відень, у самому місті і в усіх церквах були відправлені Богослужіння до Пресвятої Діви; у хвилини найбільшої небезпеки Діва Марія послала мешканцям міста славну перемогу над турками. Марія — це “вірних рятівниця, заступниця і притулок” (Паракліс.). У всіх особистих потребах радо звертаються вірні до Пресвятої Діви. Марія — це “скорботних радість” (Паракліс). Передусім звертаються до Неї за допомогою вірні, хворі різними хворобами. Учителю Церкви, св. Іванові Дамаскіну (780 р.) каліф наказав відрубати руку за його твір про вшанування образів. З покаліченим плечем звернувся Святий до образу Матері Божої, і Марія відразу чудесно його зцілила. А скільки чудесних зцілень сталося в Люрді чи завдяки вживанню води з прекрасного джерела, чи просто завдяки зверненню до Марії за допомогою! Вірні звертаються до Марії також тоді, коли скоять тяжкий гріх і мріють про навернення й очищення. Звертання до Марії забезпечує їм ласку Святого Духа. Марія — “досвітня зоря” (Пісня піс. 6, 9); Марія — досвітня зоря; як з появою зорі щезає темрява, так пропадають гріхи, якщо починаємо побожно ставитися до Діви Марії (св. Альф.). Справедливо віддаємо особливу шану Марії у травні, коли пробуджується природа, коли грішник починає нове життя, якщо вшановує Діву Марію.

Діва Марія завжди готова з’єднати нас із Богом. Як місяць між сонцем і землею, так і Марія завжди є між Богом і грішником (св. Бонавентура). А Христос легко піддається проханням Марії. Олександр Великий одного разу сказав: “Одна сльоза моєї матері перекреслює багато смертних вироків”. Якщо людина, а до того ще й нехристиянин, так високо шанував свою матір, то як же ж повинен цінувати Діву Марію Ісус Христос! Отже, Марія — безсумнівний і надійний “притулок грішників”. Марія — “Мати милосердя. Як полярна зірка веде до безпечної пристані моряків, котрим загрожує в морі небезпека, так Марія веде нас до неба через розбурхане море нашого життя (св. Тома з Аквін). Марія — наче явір (Сир. 24, 19); як явір оберігає нас від сонця і дощу, так Марія оберігає від диявола тих, котрі шукають захисту і притулку в Неї. Марія — наша помічниця в боротьбі з дияволом, котрий боїться Її, як добре озброєного війська. Діву Марію не раз називаємо “Помічницею”, Марією “Невтомної Допомоги”, Марією “доброї поради”, “Матір’ю страждаючого” і т.д. Вже одні ці назви говорять про те, чому передусім до Марії звертаємося за допомогою і чому тільки Вона може нам допомогти.
Вшанування Богородиці — найкращий засіб досягнути святості на землі і спасіння після смерті.
Всі Святі відчували дитячу повагу до Богородиці і якраз завдяки цьому отримували від Бога найбільші ласки.
Одними з найбільших шанувальників Діви Марії були св. Бернард, авва з Клєрво (†1153), св. Альфонс — єпископ, засновник монашого чину Найсвятішого Ізбавителя (†1787). Останній день у день при кожній нагоді молився по кілька разів до Богородиці, — коли виходив з дому і повертався, скільки разів годинник бив визначену годину, скільки разів збирався виконати якусь найважливішу справу або після її закінчення, крім того, вранці, опівдні і ввечері; на честь Богородиці постився кожної суботи, на її честь написав також гарний твір “Слава Марії”. Марія — це “двері небесні” (Паракліс). Марія є небесною драбиною, по котрій зійшов до нас з неба Бог і по якій ми можемо знову потрапити до Бога (св. Фульг.). Св. Бернард вважає, що ревні шанувальники Діви Марії обов’язково досягнуть спасіння.
Молитви до Пресвятої Богородиці

О, пречиста, преблагословенна Діво Маріє й Мати Божа! Тобі поручив Твій наймиліший Сина наш Господь Христос, зоб Ти була наша заступниця й Покровителька. Отже, з найбільшим упованням прибігаю до Тебе й молю Тебе: спомагай мене, Маріє, поміччю й потіхою Своєю. Ратуй мене, Мати, в усіх пригодах і небезпеках життя, Виєднай мені, Заступнице, всі ласки потрібні до спасіння, особливо ласку щасливої смерти. Будь мені, Маріє, матір’ю по всі дні життя мойого, щоб могла Ти бути моєю царицею в небеснім царстві Твойого Сина. Амінь.
***

Згадай всемилостива Діво Маріє, що від віків не чувано, щоб Ти покинула кого-небудь, що прибігав під Твій покров, або благав Твоєї помочі, або вмовляв Твойого заступництва. Ведений (а) цею недією, Діво над усі діви й мати Ісусова, я вдаюся до Тебе, приступаю й стаю перед Тобою, як грішник (ця) зітхаючи: не відкидай, Царице світу й Мати предвічного Слова, моїх молитов, а послухай їх ласкаво й вислухай. Амінь.
Молитва митрополита Андрея Шептицького до Пречистої Богородиці

Пресвята Діво Маріє, коли Твій Син умирав на хресті, поручив Тобі нас усіх людей, що серед терпінь і гріхів живемо, на цій долині сліз. Багато з нас тільки рідко до Тебе прибігає, багато з нас Тебе мало знає. Та сьогодні ми стаємо у стіп Твоїх, щоб зачерпнути у Тебе щось з цієї потіхи, якою воскреслий Христос потішав Тебе, коли у сорокаденному часі перебування на землі щоденно Тобі являвся.
Ми ж Твої діти, Благослови нас і дай нам усе те, чого нам треба, щоб наше життя могло бути правдиво християнське і бодай трохи щасливе.

Благослови нашу Батьківщину, благослови увесь український нарід, благослови усі наші родини, дай їм дочасний добробут та здоров’я, а ще більше Божу благодать і чесноти християнського життя. Поблагослови і кожного з нас зокрема, благослови на подвиги, на труднощі, на боротьбу християнського життя.
Випроси нам великих Святих, героїв християнської любови, дай нам много святих батьків, які провадили б многочисленне потомство, дорогами християнської мудрости і справедливости.
Дай нам много святих матерів, які виховували б численні діти в страсі Божому, любові свого народу й любові ближнього. Дай нам матері, повні геройської любови, які ту любов передали б дітям і внукам. Дай нам ту велику ласку, щоб жінки не боялися тягарів материнства, а наслідували б Тебе в Твоїй материнській жертві.
Стережи нас перед усіма небезпеками й гріхами, які могли б зводити нас на бездоріжжя невірства, єресі або ненависти.

Дай нам мужніх провідників на церковній і народній ниві, і над усе дай нам бути правдивими Твоїми дітьми, Тебе як матір любити й до смерти бути вірними святій Христовій вірі, та його святій Церкві, Амінь.
Сторінку підготувала
Марічка ДОБРОВОЛЯ

Ці об’явлення відбувались 4 роки після проголошення догми про Непорочне Зачаття Пречистої Діви Марії. Тепер чудотворний Люрд – це місце багатомільйонних щорічних прощ з усього світу. Серед прочан також і чимало українців, адже у Люрді 25 років тому споруджено українську церкву.

З нагоди 150-річчя появ Божої Матері у Люрді Папа Венедикт XVI дав можливість усім віруючим отримати повний відпуст (індульгенцію) у сам день першої появи Матері Божої, тобто 11 лютого, або під час молитовної дев’ятниці, яка випереджуватиме цю річницю, тобто від 2 до 11 лютого 2008 року. А у самому Люрді відпуст можна отримати протягом усього ювілейного року.

Повний відпуст (індульгенцію) отримується під звичайними умовами, до яких входить сповідь, Святе Причастя і молитви в наміренні Святішого Отця. Відпуст, що буде уділятись з нагоди 150-річниці появ Пречистої Діви Марії в Люрді, включає також побожну молитву перед Її образом чи статуєю.

Передбачається, що протягом ювілейного року Люрд відвідає понад 8 мільйонів паломників, переважна більшість яких – це хворі.

Інформація взята із Веб-сторінки Ватиканського радіо

Після спільної молитви наш духовний провідник отець Віталій Тарасенко благословляє на щасливу подорож. А потім цілу ніч ми сповідалися. Раннім ранком за вікном  промайнули французькі пейзажі в обрамленні Піренейських гір .

А ось  і Люрд . День починаємо із Служби Божої в українській церкві, яка тут вже  20 років. Я не знаю як передати словами те, що відчували, йдучи у печеру на місце з’яви Божої Матері. Трепет, який солодкою оскомою паралізує все тіло ? Неконтрольований жар у ділянці серця, що готове вирватись із грудей?

Марія вже діяла, вже творила перші чуда над нами. Завмираємо у підніжжі  небесної неньки . Принесені болі самі собою вщухають, висихають сльози. Тільки неземний спокій, тільки безмірна  Божа любов. Марія горне тебе до себе, проникає у кожну клітинку твого тіла, наповнюючи його цілковитим блаженством.

Розчулені, схвильовані зустріччю Марії, йдемо на побачення з її  сином на хресній дорозі. Починається рясний дощ. Яка Божа благодать спів терпіти з Ним, хоча б таким примітивним способом !

Вже пізнім вечером приєднуємось до живої вервиці. Паломники із запаленими свічками проходять кілометрами чудотворне місце, звеличуючи молитвою і піснями Богоматір на різних мовах. Наступного дня вичікуємо у довгій черзі на цілющі купелі Маріїного джерела. Після молитви занурюєшся у холодну – прехолодну воду, цілуєш статую Марії і просиш помочі і благословення. Особисто я все переплутала . Тільки встигла вимовити «Богородице Діво …» і розридалася. Перед очима моя  Україна, якій тепер так важко, мій покинутий рід і сотні людей, за яких треба просити опіки Марії. Не змогла доказати молитву, але серцем відчула, що Мама її сприйняла, щиро, зворушено, по-материнськи.

Передаю враження про Люрд деяких із наших прочан.

Марія: Люрд – це місце, де тобі добре, не хочеться звідси нікуди йти.

Надія: Ми пройшли в підніжжі Марії духовне очищення. Таких сильних вражень я не відчувала ні в Почаєві   , ні в Зарваниці.

Наталія: Пережиті почуття не забути ніколи. Почуття душевного спокою  і підтримки з неба.

Світлана: Поїздка в Люрд – це Великдень . Я би ще їхала і їхала сюди.

Інна: Поспілкуватись з Матір’ю Бога один на один- це щось надзвичайне.

Лідія: Порівнюю себе з раком, який скинув старий панцир і починає нове життя

Марія: На місці, де клянчала  Бернадета перед Прекрасною Панею я молилася за свою родину. Люди  в Люрді особливі – самозаглиблені, зосереджені, умиротворені.

А хіба в очікуванні чуда можна бути інакшим? Марія нас не забуде – це точно , ніякого сумніву.

Колись читала в журналі «До світла » розповідь однієї жінки про Люрд. Вона пристрасно закликала  їхати на святе місце. Тепер її місію хочу продовжити я. Їдьте до Люрду ! Там знайдете небо на землі, там максимально наблизитесь до Божої Матері, безмежній у своїй доброті і любові.  Навіть якщо щось стримує вас,  відлякує – все одно їдьте. А Марія, повірте, зробить за вас все решту.

Ольга Ваврик.   Генуя.

Отець Віталій філософське пояснює це прагнення. Коли вуглинку вийняти з полум”я, вона деякий час горить,потім жевріє і, врешті, гасне. Прощі, переповнені силою молитви сотень, тисяч людей, немов вогнище. І коли ми потрапляємо у таке вогнище,- заряджаємось силою, теплом Божої любові. Стає зрозуміло, чому о.Віталій три роки, відколи парохом в Генуї, організовує паломницькі поїздки до Люрду. Це важка, виснажлива, відповідальна і ризикована справа. Завжди бажаючих є більше, ніж пропонованих місць. Доводиться вдаватись до можливих і неможливих коректив. От і цього разу розгорілась справжня війна. Але, на щастя, закінчилась миром. Всіх, хто хотів (а їх 75 чоловік з Генуї, Савони, К’яварі) вмістив двоповерховий комфортабельний автобус. Мали можливість використати шанс навіть декілька чоловік не із наших громад. Цікава статистика: наймолодшій прочанці 24 роки, найстаршим за 75, подружніх пар 6.
Отже, нас 75. Молитва, благословення на дорогу. Їдемо. Люди внутішньозаглиблені, умиротворені, зосереджені. Вервечкою тягнеться черга до сповіді далеко за північ. Спільна молитва подяка за прожитий день. Залишається декілька годин на відпочинок, бо о 6-ій годині підйом. Без вставання з сидінь, які вже встигли наглодати спину. Добре, що перед ночівлею їм ость Люба організовувала веселу колективну зарядку біля автобуса.
Над Люрдом нависли хмари, і поки ми розташовувались у готелі, прорвались рясним дощем. Дощ зарядився на цілий суботній день. Не готові до таких сюрпризів природи. Від того жертва набирає ще більшої ваги. А Богородиця вже спішить винагородити — дозволяють відправити святу Літургію у верхній Базиліці Непорочного Зачаття, що вміщує у собі тисячу прочан. Нас навіть не сотня. Перед Службою 40 хвилин на особисті молитви, сповідь. З собою принесли прохання тих, що ніколи не були і, можливо, й не будуть тут, просили опіки Марії над нашими сім’ями, родинами, гаряче благали за Україну, в якій так неспокійно.
Людмила Конопко, (Генуя): Я звернула увагу,що на нашій Службі Божій присутні люди різних національностей. Вони так побожно причащалися, підходили до мирування.
Пройти Хресну дорогу з Ісусом виявили бажання всі без винятку, хоч дощ посилився. “Хай, хай паде, змиє всі гріхи”,- напівжартома, напівсерйозно хтось сказав. Отець Віталій так сформулював основну ідею Хресної дороги — цілковита довіра Богу, виконання його волі. Любов Оксюта, (Савона): Я пережила Хресну дорогу з великим зворушенням серця. Хотілось плакати, любити і прощати, як вчить Христос. Зрозуміла, що найцінніші і найпрекрасніші речі стаються після важких зусиль.
Наш пастир, дивлячись на жалюгідний вигляд своїх мокрих овечок, не мав сміливості наказувати йти до гроти, тільки пропонував тим, хто чується в силі. Дощовики вмить зашелестіли в напрямку печери. Як можна особисто не привітатися з мамою, коли задля цієї зустрічі подолали таку далеку дорогу? Зворушені до сліз, вдивляємось в обличчя Марії…
Уляна Романишин: Коли молилась до Пренепорочної Діви Марії, сльози благодаті самі текли по щоках, на душі велика легкість. Сильно кашляла — перестала.
Оксана (м.Львів): З першого погляду на Матір Божу відчула як в тіло вливається щось неймовірне. Ніби побувала наодинці з небесною мамою.
Надія (Савона): Я їхала до Люрду з одним бажанням і проханням: Матінко, допоможи, щоб я була розумною твоєю донькою, щоб не піддавалась спокусам, навчи мене молитися.
Галина Кузан (Аренцано): На чудотворному місці відчула спокій, тепло, неначе побувала в домі своєї рідненької матусі, якій вилила свій біль, тривогу і отримала душевний спокій.
На щастя, суботній день тривав довго. Після смачної вечері у пані Катерини почали збиратися у похід зі свічками. Це жива вервиця на прославу Матері Божої Люрдської, звучить різними мовами. Багатотисячне “Ave Maria” раз у раз доносилося до небес.
Віра (Генуя): Нескінченний потік людей пливе площею. Люди несуть свої болі, надії, сподівання. І Марія немов промовляє до всіх: “Я вас заспокою, дам сили до бою… ”
Наталя Тромса: Люрд — місце, де відчуваєш себе маленькою мурашкою, але це відчуття настільки приємне, що словами не передати. Це потрібно відчути. Серце залишається біля гроти нашої небесної Матінки. Впевнена,що вона чекає мене завжди.
Лія Березюк (Генуя): Неділя 27 травня. Перше сонячне проміння ласкаво торкається золотих куполів української церкви. Сьогодні свято П’ятидесятниці — зішестя Духа Святого — третьої особи Пресвятої Тройці на апостолів.
О 6.30 розпочинається Свята Літургія. В Богослужінні були задіяні три священики. Отець Петро — настоятель храму і отець Семен сповідали прочан, отець Віталій відправляв службу. Ми молились за тих, хто відійшов у кращий світ, просили для них опіки Марії. Богослужіння почалось і завершилось молитвами до св. Духа. Щоб зекономити час Акафіст до св. Духа відмовили у дорозі.
Потім був, так званий, вільний час, який кожен прочанин міг використати на свій розсуд. Як добре, що не загубились в магазинах у пошуках сувенірів, а старались ще і ще пережити зустріч з Марією, з Христом на Хресній дорозі. Я з Людою Конопко відмовляли вервицю до мук Христових, пройшовши на колінах сходи якими вели Ісуса на суд до Пилата. Було нестерпно важко, здавалось от-от зупиниться серце. Коли дійшли доповзли до останньої сходинки, побачила в руках Ісуса маленький згорнутий папірець очевидно з проханнями когось із прочан. Вдалось без писання поговорити з Христом. В своїх руках, кажу подумки, ти вмістиш всіх нас, а не тільки маленький папірець. Тримай, Ісусе ,наші сім”ї , наші родини, поверни нас в Україну достатку, миру, любові. Заопікуйся таким неспокійним світом…
Об 11 годині ми вже вишикувались у довжелезній черзі до купелів цілющої води, які мали би відкритись аж через …. П’ять годин. Тільки так могли бути впевненими, що встигнемо, не кажу на обід, а до відправки автобуса. Та це не була нудьгуюча, ажіотажна публіка, бо з нами стояла і Марія. Ми їй співали, з нею молились. Душа переповнювалась вщерть благодаттю. Відчували себе вуглинками величезного вогнища. Сестри Оксана і Оленка у гарних українських строях виконували релігійні пісні на професійному рівні. Тільки задзвенять їх малинові голоси, Слава Вінницька у капелюшку, з синьо-жовтим прапорцем вже на ногах. За нею встають всі присутні з різних куточків світу. Чи то така заражаюча сила прикладу чи така повага до України?
Олександра Дубчак (Феранія): Боялась застудитись у купелі. Вода крижана. Але мене заспокоювали, що у святому місці не хворіють, а виздоровлюють. Після купелі відчула приплив тепла і сили.
Оксана Щупак (Торіно): Коли зайшла у ванну з святою водою, яку залишила нам Марія на зцілення подякувала їй за отримані ласки. З великою надією і вірою віддала під її покров мого сина і всю родину.
Віра Кордюкова (Савона): Я вже немолода, у але таке пережиття пережила вперше у житті. Я духовно ожила. Купіль з ласки Марії, оживить і фізично.
Поспішаємо у готель. Обід, зворушливе прощання, – і в дорогу. Паломництво ще триватиме цілу ніч, поки не доберемось до місць праці. І воно продовжиться ще цілий понеділок — нелегко буде працювати після пережитих емоцій і фізичних незручностей. Італійка Роза Корсо, яка подорожувала разом з нами, захоплена нашим духовним настроєм, здатністю долати труднощі, жити на чужині, у розлуці з найдорожчими людьми. Дякує, що у нашому товаристві зуміла відчути себе донькою Марії. Всі паломники складають найщирішу вдячність організаторам прощі. Насамперед отцю Віталію, їмості Любі, Надії Вельможній.
Віримо, більше того — впевнені, що Марія хоче нам помогти, може нам помогти і поможе. Бути кращими сьогодні ніж вчора. Мудро виважено долати труднощі земного життя. Заслужити щастя з нею бути завжди.
І останнє, яке претендує на перше у цьому репортажі. Травень — місяць Марії громади українців в Лігурії пережили на високому духовному піднесенні. Поодинці і спільно відправляли молебні до Матері Божої. Побували у Вольтрі в сантуарі Madonna Della Grazia. Брали участь у прощі всіх емігрантів Генуї у сантуарії в К’яварі. І на завершення — паломництво до Люрду.
Репортаж з Божою і вашою допомогою вела
Ольга Ваврик Емоції від прощі у Люрд в Людмили Чеботар з Генуї вилились у пісню, яку публікуємо з великим зворушенням серця.
Її можна співати на мелодію “Витай, витай”.
Господь нам поможет
И силы придаст.
Спасибо, Сын Божий,
Спасибо, наш Спас!

А Дева Мария
Ликуя глядит —
Весь мир в Люрд приежая,
Здесь вера победит

Живой воды источник
Раскроет сердца,
Все души полечит,
А также тела.

Сомненья отбрось все,
Воды ты попей
В купель окунись
И стань здоровей!

Молилась за всех нас,
Свята Бернадет,
Все братья и сестры
Нашли любви свет!

Живой воды сила
Творит чудеса.
Второй раз родилась,
Крещенье прошла.

У 1858 році жив мельник Франсуа Субіру. Мав він жінку Луїзу й четверо дітей. В нього не було ні млина, ні своєї хати. Не мав навіть постійного заробітку, через що уся родина залишалася часто без грошей та їжі. Колись був у нього і млин, і гроші, але через свою доброту Франсуа не брав від убогих людей оплати за свою працю, часто пригощав їх у своїй хаті та роздавав муку, тому врешті й сам став одним із них. З часом він став таким бідним, що вже не мав чим оплачувати помешкання і мусив приміститися з родиною в старій в’язниці, де родич жінки дозволив їм жити в одній темній кімнаті. Але хоч які великі злидні були в хаті Субіру, проте там завжди була одна дорогоцінна річ: їхня жива віра. Незважаючи на велике зубожіння, вони молилися, ходили до церкви, кожного вечора спільно проказували вервицю. Вони були дуже вбогі, але чесні й повні гідності, яку допомагала зберігати їм релігія.

СУБІРУ Найстаршою з дітей родини Субіру була Марія – Бернарда, яка народилася 7 січня 1844 року. Звали її всі Бернадета. Коли їй було шість літ, вона занедужала на легені і з того часу не могла вже легко дихати; на десятому році вона дістала тяжку дихавицю (астму), що мучила її до самої смерті. Крім цього, її кості з’їдали сухоти, через що вона не могла добре рости, завжди була немічна і постійно терпіла болі. У 14 літ вона виглядала 10-літньою школяркою.

Але ці великі терпіння не зробили сумним її серце. Бернадета була жвава, весела й мила; зі своїми подругами вона завжди забавлялася. Говорила іспансько-французькою говіркою, була дотепною. Коли вона розповідала про щось надзвичайне, на її обличчі з’являвся ніжний, проникливий чар, що був зовнішнім виявом невинної душі, її лице було темно-брунатне, повне свіжості, випромінюючи спокій душі й щирість. Великі чорні очі Бернадети, глибокі й ласкаві, відверті, задумані чи жартівливі, справляли на всіх незабутнє враження. Вона була така простодушна, що вірила усьому, що б їй не сказали. Бернадета не знала, що таке неправда. Вбогість і хвороба не турбували її. Це було чарівне дівча.

Сірі будні вбогого міського життя Бернадети переривала її нянька, яка, втративши свою дитину, часто брала її з собою на село, де було більше харчів, свіжого повітря й сонця. Дівчинка там пасла овець. Поки тварини паслися, вона сідала на траві і плела щось або будувала з каміння вівтарик на честь Божої Матері. Прикрасивши його квітами, ставила на ньому статуйку Пресвятої Діви, яку завжди носила при собі, а опісля клякала та проказувала набожно вервичку. Дуже любила малі ягнятка і часто ділилася з ними куском свого хліба, який і для неї самої був занадто малий. Няньчині сусідки любили Бернадету. Хоч хворобa мучила її, вона була завжди весела і ніколи не нарікала ні на людей, ні на хворобу. Кожного охоче слухалася, була завжди задоволена всім. Через свою недугу вона не могла ні бігати, ні бавитися, як інші діти, але, коли хтось йшов повз неї, вона мило усміхалася і віталася. Старі селянки довго пам’ятали Бернадету і згодом оповідали, що вона була добра і чемна, покірна і спокійна, трохи боязка і поважна. В неділю вони завжди бачили біля церкви ту дівчину з великими темно-оксамитовими очима в білій хустині.

Хоч Бернадета мала вже 14 літ, проте вона не вміла ні читати, ні писати, не приймала ще св. Причастя, її нянька пробувала вечорами вчити її катехізису, але з того нічого не вийшло, бо Бернадета не знала французької мови, не розуміла катехізисних питань та відповідей. Одного вечора після невдалого навчання няньці увірвався терпець, вона кинула книжку і скрикнула:

— Забирайся! Ти ніколи не знатимеш нічого! Бернадета не образилася на ті прикрі слова своєї няньки, з великою ніжністю обняла її за шию і сказала з усмішкою:

— Хоч я нічого не знаю, та все-таки я можу молитися на вервиці і всім серцем любити Бога.

У цьому була вся Бернадета: проста, щира душа, яка не мала великих знань, але серце якої було повне любові, відкриваючи їй небесні ворота. Такою була ця мала дівчина з Люрда, яку Непорочна Діва вибрала для своїх об’явлень людям. Надзвичайно невинна, вона, мабуть, не знала й тіні гріха. Зовсім невчена, вона ставала мудрою, підкоряючись Божій волі та звертаючись до Небесного Отця серцем, повним сердечної любові.

В чому причина цих оздоровлень і де їхнє джерело? Якщо це не чуда – тоді що це є? Майже всі, хто оздоровлює в Люрді, мають одну, споріднюючи їх, прикмету. По-перше це прості люди з бідних та скромних родин. Ні один із тих людей не був багатий і не походив з вищих кіл. По-друге, після того, як хтось із них оздоровлюється, то немовби автоматично забезпечує собі імунітет на всякі інші хвороби. По-третє, всі оздоровлені мають у собі дивний спокій, та внутрішню гідність, котра з’являється від відчуття того, що їм дана милість Божа. Ніхто із них ніколи не використовує своє ім’я для самопрослави.

Колишній президент лікарської комісії в Люрді д-р Валлєт сказав так: “Ці оздоровлення не є ділами випадку, але дією всемогутньої волі, яка вислуховує відповідні молитви і тій волі [Богу] не в силі протистояти ніщо – ні

Пам’ятаючи про це, молімось більше і щиріше, просімо не багатства і достатку, а свідомої віри в правду Небесного Отця, котрий подарував нам чудовий світ і мить життя у ньому! Всього одну мить, як відкуп за щиру молитву.

Спершу, деякі ділки хотіли використати воду з Люрду в бізнесових цілях і намагалися збудувати там оздоровчі центри і купальні. Але, на велике їхнє розчарування, вода після аналізів показала, що немає в собі ніяких лікувальних властивостей і нічим не відрізняється від звичайної води, котра витікає з гірських струмків. Зате бактеріологічний дослід показав сенсаційні висновки: вода була сильно знечищена і в ній аж кишіло від стрептококів, стафілококів, бацилів Коля, та інших небезпечних збудників хвороб. Але щеплені цією водою морські свинки залишалися здоровими. Зате, коли таке саме щеплення зробили водою із французької ріки Сени то дві третини свинок загинули. У цій воді також були присутні вище вказані бактерії.

Одне із дивних, на людський розум, чуд сталося з Гю Лейдетом, безнадійним хлопчиком-ідіотом. Цей хлопчик мав неповних 10 років, коли лікарі одностайно висловилися, що його справа кепська. До п’яти років він був нормальною дитиною, але потім раптово дістав запалення мозкової оболонки, що згодом перекинулося і на самий мозок. Це в свою чергу спричинило повну руйнацію нервової системи. Він мав спаралізовані руки й ноги, діставав раз-у-раз корчі, напади епілепсії, та втрачав глузд. Дійшло до жахливої ситуації: хлопчик не впізнавав своїх батьків, видаючи із себе незрозумілі звуки у горлянці. Батьки намагалися якось допомогти дитині і на протязі двох років безупинно лікували його, але позитивних результатів не добилися. Зрештою вони фінансово були вже безпомічні що-небудь зробити.

І тоді разом з дитиною вони поїхали до Люрду, як до останньої надії на оздоровлення сина. Сестри обережно поклали нерухоме тільце в джерельну воду. Мати його стояла ні жива ні мертва, боячись аби на дитину не напала епілепсія. Нарешті їй подали сина і раптом Гю підняв рученята, простягнув їх до мами і чистим дитячим голосом закликав: – “мамо, мамо!” Спаралізовані, до того, ноги і руки, стали м’які і гнучкі, до них повернулося тепло. Лікар , котрий опікувався хворим хлопчиком, замалим сам не стратив глузд, коли побачив здорового Гю. Дитячий розум за короткий час надолужив все втрачене в читанні і письмі.

11-го лютого 1858-го року з’явилася Пречиста Діва Марія 14-ти річній селянській дівчині Бернадеті Субіру, що збирала хмиз у лісі. З’явилася ця "Пані" дівчинці в печері, що стояла неподалік, і сказала до неї: "Йди до священиків і скажи їм, щоб збудували на цьому місці каплицю, бо я хочу, щоб воно стало місцем ласки для людей. Не переставай молитись і камси іншим, щоб вони молилися. Піди і напийся з джерела та окропи себе водою з нього… "Ніякого джерела дівчинка не бачила і ніхто ніколи не знав про нього. Але коли Бернадета розгорнула землю на вказаному місці то звідти почало бити джерело, котре згодом перетворилося у гірський потік. 1 ось почалися чуда. Один сліпець промив водою очі і знову став бачити. Сусідка дівчинки поклала вмираючу дитину в джерело і хлопчик не тільки віджив, але й став здоровий, та дужий. Правдоподібно він мав рак костей і лікарі були безсилі що-небудь зробити.

Саме після цього оздоровлення до Люрду з цілого краю почали сходитися люди. В 1933-му році, після чотирирічних досліджень спеціальною комісією, церква визнала Люрд як місце непояснимих наукою чуд, а Бернадету, котра померла на 54-році свого життя – проголошено в соборі св. Петра в Римі – святою. На церемонії, серед почесних гостей, був присутній 77 річний чоловік на ім’я Люї Жустін Бугогорт. Це був той самий колишній нещасний хлопчик-каліка, якого оздоровила Матір Божа від раку костей.

В той час, коли церква визнала деякі чуда в Люрді як правдиві, то лікарі і вчений світ поставилися до цього досить скептично і навіть неприхильне. Головним поясненням люрдівських феноменів було однозначним: -"галюцинації". Коли ж їх закидали фактами про чудесні оздоровлення людей, то лікарі спростовували це "хибними діагнозами, істеріями та автосугестіями". Офіційна наука вважала Люрд місцем великого обману, а всіх прочан – його жертвами.

Пані Марі Біре Люсон була матір’ю шістьох дітей, але дуже хворіла. Головні болі несамовито докучали їй. Від того вона втратила пам’ять, а пізніше зовсім осліпла. Лікар сказав: "Мені прикро, пані Люсон, але у вас стався скорч зорових нервів. Сучасна медицина не в силі вилікувати вас." І тоді вона поїхала до Люрду. її на візочку підвезли до печери. Раптом вона піднялася на увесь зріст і закричала: "Бачу, бачу Пречисту Діву!" Після цих слів жінка знепритомніла. Коли прийшла до тями то виявилося, що вона прозріла. Відомий лікар-окуліст з Руену написав у своєму звіті: "З допомогою очних дзеркал я виявив у обох очах перламутрово-білу, безколірну папілію зорових нервів. Я не міг поставити іншої діагнози як "атрофія [відмертя] зорових нервів спричиненого ушкодженням мозку". Але пані Біре могла читати найдрібніший друк і розпізнавати віддалені предмети." Зір вернувся до цієї жінки, але симптоми хвороби зникли набагато пізніше. Через деякий час лікарська комісія в Люрді знову перевіряла очі пані Біре, бажаючи дізнатися чи жінка з мертвими очима продовжує бачити. Після дослідження лікарі одностайно ствердили, що ніяких пошкоджень в очах більше не має. Це було восени 1908-го року. Президент цієї комісії д-р Авґуст Вал’є зустрівся з цією жінкою через 20 років але будь-якого погіршення зору не помітив.

Найбільше враження на лікарську комісію справив факт одужання Авґустини Оґоль. 20 років вона хворіла тяжкою недугою – мала тканинний наріст на матці. Цей наріст із часом настільки збільшився, що став натискати на шлунок, викликуючи великі болі і рвоти. Операція була неможливою, бо жінка хворіла на серце.

По дорозі до Люрду пані Оґоль мусила прийняти чотири ін’єкції бо серце дуже ослабло. Лікар, що супроводжував її, був переляканий об’ємом тіла, котре все більше роздувалося. Першого ж дня перебування в Люрді пані Оґоль понесли на ношах до купелі. У воді вона відчула гострий біль. О 4-ій годині по полудні її поклали на ношах при дорозі, по якій ішла процесія. Коли повз неї пронесли монстранцію з тілом Христовим, жінка раптом відчула, що біль пропав. До неї поверталися життєві сили. Не сказавши нікому й слова, вона залишалася на ношах аж до наступного дня, коли її знову понесли до купелі. Яке велике було здивування всіх, хто бачив її перед тим, коли Оґоль встала з ноші і пішла самостійно. Тіло набрало нормальної форми.

Після цього оздоровлення пані Оґоль перевіряли більш ніж тридцять лікарів. Ось витяг з офіційного звіту: "Перевіркою встановлено, що тіло стало нормальним, еластичним. Шкіра показує зморшки, як у жінки після родів. Пояс, що його мала жінка прибувши до Люрду, тепер на 18 сантиметрів завеликий, а плащ, в якому були продовжені дірки на ґудзики, з огляду на опух тіла – дуже широкий."

Запорукою вірогідності фактів оздоровлення служать відомості про те, що в Люрді оздоровлюються не тільки християни-католики, але й представники інших віросповідань. Серед них – жиди, магометани, буддисти, індуси, протестанти всіх течій, а також запеклі атеїсти і просто невіруючі люди. Якщо ж пояснити виліковування від будь-якої хвороби неможливо природнім способом тоді лікарська комісія пересилала цю справу з Люрду до Парижу на розгляд медичної комісії. Лише після цього, як найвища інстанція медичної комісії підтвердить, що вилікування сталося надприродними силами, тоді всі документи передаються церковній канонічній комісії, котра повинна остаточно вирішити чи це одужання можна вважати за чудесне.

Починаючи від 1858-го року, коли в Люрді вперше з’явилася Діва Марія, там сталося понад 8000 різних чуд. Більше як 4000 чуд лікарська комісія мала вже зафіксованих у 50-их роках нашого століття. Повне підтвердження чудесних оздоровлень було встановлене у 1200 випадків. До кінця 60-их років церква проголосила лише 51-е чудесне оздоровлення.

Дослідження одного з найвідоміших видужань Чарльза МекДональда проводив американський лікар Блентон, котрий пізніше виголосив про це доповідь на спільному засіданні психоаналітичного та психіатричного товариства Америки.

Чарльз МекДональд – ірландець-католик. Він належав до католицького союзу молодих мужчин в Дубліні. На той час він мав 31 рік і тяжку недугу з двадцятирічного віку. Згідно із свідоцтвами Дублінського лікаря, цей чоловік хворів на туберкульоз хребтового стовпа, запалення нирок і туберкульозний артрит лівого плеча. 15 місяців він не вставав з постелі. Міг сидіти не більше трьох-чотирьох хвилин. Медицина була безсилою. Перший день його перебування у Люрді не дав йому ніяких покращень. На другий день МекДональда повторно скупали і понесли на Богослужіння до печери. Тут він відчув, що біль трохи послаблюється.

Коли ж наступного дня лікарі та медсестри увійшли до його кімнати МекДональд сам піднявся з ліжка і почав одягатися без їхньої допомоги. Цього дня його повезли на візку до печери ще раз. Після Богослужіння хворий, раптом встав і вийшов самостійно по сходах до Церкви Вервиці, клякнув там і почав молитися. Д-р Крістофер Геннінґен, котрий супроводжував групу паломників, у якій був МекДональд, повідомив, що від часу його повернення з Люрду – два рази зустрічався з МекДональдом і ще раз переконався, що хвороба його пропала.