Невіра, ніби пуща,
Безбожників єднає,
Та вже вода зцілюща
З недуги підіймає
Йде благодать невпинна,
А ми – в гріховних сітях.
Зате любов невинна
Живе в невинних дітях.
Тому така огласка
Вражає зрілість мудру
Тому і впала ласка на дівчину із Люрду «Поглянь – … на цього божественного тесляра з пилою і рубанком,
котрі роблять жорсткими ніжні руки в праці з цими грубими і дуже міцними інструментами. Зовсім не з якимсь теоретичним пензлем він маніпулює; він воліє краще братися за ремесло більш скромне і необхідніше для життя…
Ісус добре знає, що для нашої гордовитої природи – це доброчесності трудніші для виконання і ось тут причина того, чому він нам дає приклад, усвідомлюючи, що цей урок предмету вартує більше найвченіших
дисертацій»
Печера (La Grotte).
Настав час піти стати на коліна коло Печери (la Grotte), бо саме там відбулося таємниче осереддя, звідки виникли всі ці чудеса.
Скеровуймо свою ходу праворуч до цих аркад, котрі широко розкриті до неба. Але перед тим, як їх переступити, помилуйтеся їхньою архітектурою…
Архітектор мав справді відвагу і обдарованість об’єднати таким чином для її створення устаткування з вигинів Римлян і l’ogive християнських століть. Ось об’єднання міці із грандіозністю.
Ви зараз на шляху, по якому йшли Бернадетта з двома своїми супутницями 11 лютого 1858 року. Вони справді крокували коло потоку. Гав (le Gave), що протікає ближче до гори, і каналу Мерлас (Merlasse), що проходить, де ви бачите сажалки. Дійшовши туди, обидві супутниці Бернадетти просунули ніжки у воду і перетнули таким чином маленьку течію, щоб дійти дальше і назбирати сухих гіляк. Бернадетта, здоров’я якої було слабким, спочатку не насмілилася їх наслідувати. Однак пізніше вона почала роззуватися, раптом вона почула щось на зразок шуму грозового вітру. Вона глянула навколо себе, але жодне дерево не рухнулося. Майже зараз же несподівано почувся другий подув вітру, що цього разу вже заколивав колючі чагарники, що проростали в одній з западин, розташованій вище Печери (la Grotte). У ту ж мить в цій же западині показалася серед надприродного світла одна жінка незрівнянної краси.
Бернадетта настрашилася, взяла чотки, стала навколішки і почала молитися.
Таким був початок З’явлень Непорочної Діви. Вісімнадцять разів вона прийде туди, щоб показатися маленькій пастушці. Кожного разу скромна дівчинка була захоплена екстазом. Інколи візія триває одну годину. Протягом цього часу вона була схожа на Ангела, що стала навколішки біля входу до
неба. Її лице, її риси, здебільшого скоріше звичайні, набували такої краси, що не були схожі на земну. Ціле її тіло навіть стало нечутливим. Про це ми переконаємося одного дня, коли протягом п’ятнадцяти хвилин її протягнута рука буде над запаленою свічкою. Під поглядами сотень приголомшених свідків полум’я обвиватиме пальці, а коли візія припиниться, рука не матиме жодного сліду опіку.
Ось спомин про ці появи, які вже три чверті століття не припиняють приваблювати в це місце незліченні натовпи. Сюди прибували не тільки із Франції, не тільки з усіх місцевостей Європи, але Азії, Америки, Океанії.
Саме тисячами немічні, безнадійно хворі знайшли тут зцілення, як це доводять милиці, повішені на стінах Печери (la Grotte). Це доводять також статуетки, численні вироби з мармуру, що можна побачити на стінах Базиліки… А найвагоміше доводять це ті грішні люди, що сотнями тисяч,
можна би сказати мільйонами, знайшли тут цю «grâce», яку зовуть благодать.
Інше постійне чудо, більш видиме, хіба воно не є цим джерелом, яке бризкає під рукою дівчинки в цій печері, з якої, на думку всіх сучасників з’явлень, жоден струмок ніколи не витікав? Стільки років це джерело витікає рясно – двадцять дві тисячі літрів щоденно. Яка ж могутність, якщо це не Божа сила, котра змогла прокласти так йому підземні шляхи крізь граніт і мармур?
Але з усіх чудес Люрду чи не найбільшою таємницею і найбільш могутньою є ще небесний аромат, котрий Непорочна Діва залишила навколо цієї печери, і привабливість на відвідувачів, котру вона продовжує вправляти.
Ті, хто одного разу побували у Люрді, зберігають про це нетлінний спомин з найжвавішим бажанням часто сюди повертатися. Тут знаходишся так далеко від світу, так далеко від його привабливостей, від його розваг! І так близько до небес, і настільки близько тієї, котра є Королевою небес!.. Присівши з чотками в руках коло цієї печери перед цією статуєю, де Непорочна Діва стільки разів сходила, щоб розмовляти зі скромною дівчинкою, чи не можна б подумати про куток земного раю, віднайдений на хвилинку?
Розповідають, що коли Бернадетта вісім років після З’явлень збиралася покинути Люрд, щоб поїхати припоховати усе своє життя в монастирі Богоматері в м. Невері, вона прийшла останній раз в Печеру (la Grotte) і довго там залишалась, заглиблюючись у спогади. Повернувшись в будинок, звідки вона повинна була поїхати назавжди наступного дня, її побачили, що вона заливалася сльозами. А коли хотіли її заспокоїти, сказавши, що
Пресвята Діва всюди присутня, вона відповіла: «Так, але ніде так, як в Люрді!».
З’явлення (у такому порядку, в якому вони відбувались)
ПЕРШЕ З’ЯВЛЕННЯ.
11 лютого 1858 року. Четвер.
Бернадетта прийшла на береги потоку (le Gave) з двома маленькими товаришками, щоб там позбирати сухі гілки. Був приблизно полудень.
Щойно закінчили дзвеніти дзвони у дзвіницях Люрду і в сусідніх парафіях. У ту мить, коли вона готувалася перетнути маленький канал, який вливається в той потік (le Gave), два подуви вітру один за другим змусили її глянути на печеру. Вона побачила тоді в западині скелі молоду Пані, красу якої з нічим не можна було порівняти. Перестрашена, вона встала навколішки, взяла свої
чотки і почала молитися. Пані мовчазно слухала її, пропускаючи між пальцями намистинки чотки. Але в кінці кожної десятки вона разом з Бернадеттою промовила Gloria Patri.
Закінчивши чотку, Візія привітала маленьку дівчинку з усміхом невимовної граціозності і зникла в золотистій хмарі, в якій вона була оточена.
ДРУГЕ З’ЯВЛЕННЯ.
14 лютого 1858 року. Неділя.
Три дні пізніше Бернадетта знову прийшла до печери (la Grotte) з кількома маленькими товаришками. Усі вони стали навколішки і молилися.
Після першого десятка чотки Пані з’явилася. Бернадетта хлюпнула на неї освяченої води, кажучи їй піти, якщо вона не прийшла від імені Бога. Але чим більше вона окроплювала її, тим більше Візія їй усміхалася.
Під час всього часу, поки тривав екстаз, маленька дівчинка здавалося не належить вже до цього світу.
ТРЕТЄ З’ЯВЛЕННЯ.
18 лютого 1858 року. Четвер.
Кілька дорослих людей супроводжувало Бернадетту до печери (la Grotte).
На їхню пораду вона принесла паперу і чорнила. Коли прекрасна Пані з’явилася, дівчинка попросила її письмово зобразити те, що вона бажає.
Візія усміхнулася. І вона вперше подала свій голос, кажучи: «Те, що я маю вам сказати, не є необхідним, щоб я написала. Зробіть мені ласку, приходьте сюди під час двох тижнів».
Дівчинка пообіцяла це їй.
Зробіть мені ласку… Це небесна Королева говорить такими термінами до земної бідолахи!..
Пізніше Бернадетта, ставши сестрою Марією-Бернар, скаже із здивуванням і любов’ю: «Пресвята Діва Марія ніколи не називала мене на ти!».
ЧЕТВЕРТЕ З’ЯВЛЕННЯ.
19 лютого 1858 року. П’ятниця.
З п’ятої години тридцяти хвилин ранку для того, щоб уникнути допитливих, яких шум з’явлень почав приваблювати, Бернадетта вже знаходиться коло Печери (la Grotte) у супроводі своєї матінки і п’ятьох або шестеро дорослих осіб.
В одній руці вона тримає воскову свічку, а в другій чотки. Ледве вона прочитала три «Я Вас вітаю, Маріє», як нею оволодів екстаз.
Тоді її лице зробилося білим, як ніжний віск, прозорим, наче світло пройшло крізь нього, губи і щоки – блідо-рожевими. Але особливо її погляд викликав до себе захоплення. Те, що вона бачить, захоплює її неземним щастям. Можна б сказати, що вона є Ангелом, що стала навколішки на порозі
Раю. Ця маленька бідолаха, стає тоді такою гарною, що невдовзі десять, двадцять осіб прибігають, щоб тільки її побачити. Віруючі будуть схвильовані до сліз, а невіруючі знову стануть віруючими. І всі зберігатимуть про це нетлінний спомин, як найбільшу благодать їхнього життя!
З’явлення цього дня однак було спантеличене дивним явищем, котре вона сама розказала.
Тим часом, як вона молилася, раптом почулися зловісні голоси, котрі, здавалося, походили з-під землі. Можна б сказати, то є сварливий натовп.
Невдовзі один голос, що володарював над сум’яттям, вигукнув з шаленим натиском:
«Спасайся! Спасайся!» На цей крик, що настрашив маленьку, дівчинку, Пані піднесла голову, насупила брови, глянула в бік потічка (le Gave). В цю мить ці крики здавалося розійшлися по сторонах, наче впали в паніку. І все заспокоїлося. Затія пекла зазнала невдачі.
П’ЯТЕ З’ЯВЛЕННЯ.
20 лютого 1858 року. Субота.
Пані з’являється, як тільки Бернадетта стала навколішки. Ціла подія є задушевною. Було знано, що цього дня Божественна Діва повідомила маленькій пастушці молитву, яку вона промовлятиме до останнього дня свого життя, не розказавши її нікому.
Після такого з’явлення, як це, маленька дівчинка казала: «Коли вона зникла, наче ясне сонце раптом поступилося темній ночі!»
ШОСТЕ З’ЯВЛЕННЯ.
21 лютого 1858 року. Неділя.
Дитина по черзі то усміхається, то плаче. Коли після екстазу її запитали, чому вона плакала, вона відповіла: «Бо, – сказала вона, – Пані, покидаючи мене, на мить глянула в далечінь і, будучи дуже засмученою, вона потім мені сказала: «Моліться за грішних!»
СЬОМЕ З’ЯВЛЕННЯ.
23 лютого 1858 року. Вівторок.
Маленька дівчинка, ввійшовши в екстаз, показалася послідовно то усміхненою, то тремтячою і благаючою. Але із розмови, яка встановилася між нею і Візією, ніхто ніколи нічого не дізнався, хіба що три таємниці були довірені для неї самої.
Цього самого дня один мужчина, який пізніше мав стати кращим істориком З’явлень, М. Естрад, приїхав до печери як допитливий скептик.
Сам зовнішній вигляд Бернадетти вже схвилював його і зробив із нього ревного віруючого.
ВОСЬМЕ З’ЯВЛЕННЯ.
24 лютого 1858 року. Середа.
Бернадетта з’явилася коло печери з самого ранку. Наприкінці першої десятки чоток розпочався екстаз. Невдовзі як хтось, хто дізнається про погану новину, вона опустила руки, і рясні сльози потекли по її щоках.
Три рази Візія сказала, і три рази дівчинка повторила так, щоб її почув натовп: Покаяння! Покаяння, покаяння!
ДЕВ’ЯТЕ З’ЯВЛЕННЯ.
19 лютого 1858 року. Четвер.
Це явлення є одним із найзнаменитіших.
Коли Бернадетта прийшла до Печери (la Grotte), більше чотирьохсот людей їй передувало.
Як тільки вона встала навколішки, Пані з’явилася. Голосом, сповненим ніжності, вона наказала маленькій дівчинці піти напитися води із фонтана і молитися там. Тоді видно було, що Бернадетта
спрямувала свою ходьбу до течії Ле Ґав (le Gave). Але пальчиком Пані їй подала знак податися на протилежність під Печеру. Оскільки води в цій місцевості не було, Бернадетта гребла там землю своєю рукою. З’явилася вода. Вона її трохи прочистила. Потім вона попила водиці і помилася.
Збентежений натовп ходьбою Бернадетти і особливо з дивним вчинком гребти землю і помити лице цією брудною водою, відійшов, розчарувавшись.
«Вона – галюцинована», – казали вони. Але наступного дня, коли дізналися, що зафонтанувало джерело в Печері (la Grotte) і потекла вода в бік Гав (le Gave), воно було прозоре і повноводне. Ентузіазм був загальний.
ДЕСЯТЕ З’ЯВЛЕННЯ.
26 лютого 1858 року. П’ятниця.
Вісімсот осіб оточують ля Рош. Ледве прибувши, Бернадетта побачила Пані. Потім побачили її, як вона підіймається навколішки з площі, де вона, як правило, зупиняється, кілька разів цілує землю. Дійшовши до скелі, вона обертається: подає знак натовпові поцілувати також землю. Оскільки лише
мала кількість підкоряється цьому жестові, вона повторює знак з таким авторитетом, що всі її послухали.
Після екстазу стало відомо, що саме Пані промовила засмученим голосом: Ви цілуватимете землю задля грішних.
ОДИНАДЦЯТЕ З’ЯВЛЕННЯ.
27 лютого 1858 року. Субота.
Приблизно одна тисяча глядачів чекає на Бернадетту. Вона приходить коло шостої години з половиною. Вона молиться із свічкою в руці.
Починається екстаз. Видно, що вона нахиляється, усміхається, а потім засмучується, начебто вона збирається плакати, і нарешті усміхається і кланяється.
Саме наприкінці цього з’явлення у Пані виникли ці слова до маленької дівчинки: «Підіть і скажіть священикам, що тут має бути побудована капличка».
ДВАНАДЦЯТЕ З’ЯВЛЕННЯ
28 лютого 1858 року. Неділя.
Один із свідків так розповів про це З’явлення. Він сказав: «Трішки часу після того, як Пані стала навколішки, Бернадетта зробилася нерухомою…
Вона здавалася, що тоді слухала з великою увагою. А пізніше, ніби слухаючись якомусь наказові, вона підвелася, зняла son capulet і довірила його, як і свою свічку, найближчим особам. А потім знову ставши навколішки, вона пройшла вперед на цю ж висоту до отвору скелі, поцілувала кілька разів землю… Оскільки погода була сльотлива, вона забруднила собі губи і руки, але це її не відштовхувало…»
Таємнича бесіда Пані із скелі з маленькою довіреною особою цього дня була задушевною, і ніхто не проник в глибину її загадковості.
ТРИНАДЦЯТЕ З’ЯВЛЕННЯ.
1 березня 1858 року. Понеділок.
Вперше на цих проявах надприроднього був присутній один священик. Ось як він розказав про те, свідком чого він був: «Добре було видно, що Бернадетта була захоплена. Який глибокодумний спокій! Яка чарівна ясність!.. Як передати її усмішку? Найвитонченіший митець не зміг би ніколи
цю красу зобразити… Сама Бернадетта лише бачила З’явлення, але всі відчули її присутність. Можна було це запримітити в радості, змішаній із страхом, який вимальовувався на всіх обличчях…»
ЧОТИРНАДЦЯТЕ З’ЯВЛЕННЯ.
2 березня 1858 року. Вівторок.
Уповноважений поліції таким чином розповів про це З’явлення. Він сказав: «Сьогодні нарахували п’ятнадцять сто осіб, що поверталися в місто.
Додайте до цього числа п’ятдесят сто осіб, котрі прибули з іншого боку Ґава (le Gave)… Кілька миттєвостей дівчинка перебувала в екстатичному стані…
Її запитали, що Діва їй сказала. Ось її відповідь: «Діва попросила в мене урочистого походу».
Справді Бернадетта повіла мені, відповідаючи того ж дня на це ж запитання: «З’явлення мені сказало: «Ви перекажете священикам, що треба побудувати тут каплицю, щоб сюди приїхали люди для урочистого походу».
П’ЯТНАДЦЯТЕ З’ЯВЛЕННЯ.
4 березня. Березень.
Був останній день двотижня. Двадцять тисяч осіб тиснулося один одного коло скелі, де відбувалися З’явлення! Для того, щоб стримати цей натовп, треба було задіяти весь гарнізон озброєних солдат Фора (Fort) в парадній формі було розміщено від будинку Субіру аж до скель Масабій (Massabieille). Три або чотири команди жандармерії було викликано із околиць. Одні – пішки, а другі – на конях , циркулювали на дорогах, на яких могла проходити молоденька дівчинка. З’явилася Бернадетта. Два жандарми передували їй, щоб вона могла пройти. Зараз же з усіх сторін почулося: «Ось свята! Ось свята!» Що стосується її самої, то бачили, як вона просувалася проста, скромна, ніби нікого там не було. На одну мить вона зупинилася перед незрячою її віку, котра заливалася сльозами. Схвильована, вона ніжно- ніжно обняла маленьку нещасну а потім продовжила свою ходьбу до Печери (la Grotte). Як тільки вона туди дійшла, екстаз почався. Під поглядом глядачів, серед котрих були мер, заступник і комісар поліції Люрду, маленька дівчинка з’явилася тоді то у вигляді зачарованої святої Терези, то знесилених Святих Жінок, що моляться коло хреста, де вмирає Спаситель.
ШІСТНАДЦЯТЕ З’ЯВЛЕННЯ.
25 березня 1858 року. Четвер.
Кілька разів, починаючи з четвертого березня, маленька дівчинка поверталася до Печери. Даремно вона підводила свої погляди до благословенної Печери (la Grotte). Жоден промінчик неба не прийшов її освітити.
Але 24 березня 1858 року ввечері коло сімейного вогнища у бідному будинку на вулиці Петі-Фосе (Petits-Fossés), дівчинка повідомила своїх батьків про своє щастя, яке вона передчуватиме на наступний день у Печері.
В почутті цієї щасливої події вона залишила своїх родичів, щоб піти відпочивати. Але вона не змогла заснути. Ніч вона провела, читаючи чотки.
Накінець перші промені дня з’явилися, і вона пішла, або скоріше побігла, до Печери. Як тільки вона побачила Печеру – О! Яке збентеження для неї! Альков сяяв від світла, і Пані її чекала!..» Вона була там, зустріла Бернадетту, вона була спокійна, усміхнена, дивлячись на натовп як люб’язна мати дивиться на своїх дітей».
Маленька дівчинка промовила: «Коли я стала навколішки коло Пані, я попросила пробачення за те, що я прийшла із запізненням. Завжди добре ставлячись до мене, вона мені подала знак головою, що у мене немає потреби вибачатися… Тоді я їй висловила усе своє щастя за те, що я можу її знову побачити… А потім я взяла свої чотки… У цей момент у мене виникла думка запитати у неї її ім’я».
Три рази дівчинка повторила своє прохання.
«Пані стояла понад трояндовим кущем», – продовжувала Бернадетта, і показала себе, як вона показує себе чудовій медалі. На моє третє питання вона стала дуже серйозною і, здалося, упокорилася… Потім вона склала руки, піднесла їх до грудей… подивилася на небо… потім відокремила повільно руки, нахилившись до мене, і мені сказала із тремтячим голосом:
«Я – Непорочне Зачаття».
Велика таємниця Печери на кінець була з’ясована!
Двадцять вісім років до цього Божа Матір зійшла в наш світ. Це сталося у Паризькій каплиці на вулиці Бак (Bac) перед монахинею із Сен-Венсан де Поль. Коло неї була в золотистих літерах, що затьмарювали зір, Катерина Лабуре (Catherine Labouré), котра прочитала цей напис:
О Маріє, зачата без гріха, моліться за нас, ми шукаємо притулку коло
вас.
Цього дня двадцять п’ятого березня небесна Королева подякувала землі за те, що вона проголосила це найурочистішою догмою серед своїх прерогативів.
І цього разу, знову, до Франції вона зійшла!
СІМНАДЦЯТЕ З’ЯВЛЕННЯ.
7 квітня 1858 року. Середа.
Це з’явлення є позначене найбільш незаперечливим чудом.
Під час екстазу Бернадетта простягнула ліву руку до Печери, а правою рукою вона тримала запалену свічу. В один момент її пальці перебували в безпосередньому контакті із полум’ям. Доктор Дозу, лікар Люрду, котрий був коло дівчинки, констатував факт, котрий тривав чверть години. Після того, як екстаз закінчився, доктор найобережніше оглянув пальці. Ніде не було виявлено найменшого опіку.
Коло цього часу знаменитий безбожник Ренан казав на одному із своїх занять в Колеж де Франс: «Дайте мені одне з чудес, одне-єдине, і все є правдивим!»
Чому ж це чудо і тисячі інших таких же незаперечливих, котрі йшли за ним, не навертають невіруючих?
Гірке чудо!..
ВІСІМНАДЦЯТЕ З’ЯВЛЕННЯ.
16 липня 1858 року. Липень.
Цього дня, на свято Пресвятої Діви дю Мон Кармель Бернадетта причащалася втретє або четвертий раз після Першого Причастя. Після обіду, перебуваючи в парафіяльній церкві, вона почула, як таємничо прозвучав у її серці ніжний голос Непорочної Діви, просячи її прийти в Печеру (la Grotte).
Доступ до місця З’явлень був унеможливлений огорожею, зведеною за наказом адміністративних властей. Бернадетта пішла стати на коліна навпроти скелі на протилежному березі Ґава (le Gave).
Майже відразу випромінювання екстазу розкотилося на її перетвореному лиці, і ці слова вирвалися з її уст: «Ось вона! Вона нам усміхається, нас вітає через бар’єр!»
Під час всього Видіння Божественна Діва усміхалася. Нарешті вона зупинила на маленькій дівчинці свій погляд, сповнений такої глибини, як ще ніколи. Потім вона зникла. Це був прощальний погляд! Бернадетта її більше не бачила, хіба що в пишностях неба.
Використана література
Chanoine Max Caron. Le Guide du pélerin à Lourdes. – Mai, 1917.
